Розвиток дітей та молоді

Голова Благодійного Фонду «Завжди вперед» Ростислав Мельник має власне кредо: «Чужих дітей не буває!»

Відтак, Фонд багато робить для всебічного розвитку дітей та юнацтва, пропаганди здорового способу життя, поваги до робочих професій, професійної орієнтації молоді.

Зокрема, великої популярності набули дитячі та молодіжні активності і фестивалі, які проходять на Львівщині. 

Освітньо-розважальний проєкт «Я – майбутній будівельник!» розрахований на найменших: в ньому беруть участь 3-11-річні діти, які граючись вчаться шанувати одну з найважливіших професій – будівельника. У заходах проєкту беруть участь до 200 дітей одразу.

Проєкт-конкурс Cool School спрямований на школярів. Їм пропонується розробити модель школи майбутнього. Переможці отримують цінні призи та подарунки, а школа, яку вони представляють, – оснащену сучасними меблями зону відпочинку.

Спільний проєкт з інститутом будівництва та інженерії довкілля Національного університету «Львівська політехніка», який спрямований на профорієнтацію молоді, на відродження престижу будівельної професії у суспільстві, на підтримку абітурієнтів та студентів, що обрали відповідну спеціальність. Зокрема, ті, хто вступають до вишу за профільним фахом, можуть розраховувати на допомогу, студенти, що вчаться на будівельні професії, – на спеціальну стипендію від Фонду, а також – на їх подальше  працевлаштування. 

Головна мета – виховати в Україні молоде свідоме покоління високофаховий професіоналів своєї справи, які б не прагнули знайти роботу за кордоном, а працювали вдома.

Серед активностей, які впроваджує Благодійний Фонд «Завжди вперед», – різноманітні акції та вуличні заходи, спрямовані на популяризацію здорового образу життя, сімейний цінностей тощо. Наприклад, львів’янам запам’яталась акція на свіжому повітрі «Твереза гулянка», головна умова якої була – приходити без допінгу та гаджетів та відчути щастя від спілкування у колі рідної сім’ї.
Відновлення освітніх закладів – зокрема, допомога у ремонті та обладнанні школи імені Омеляна Ковча у Перемишлянах.

Духовність

Вся діяльність Благодійного Фонду «Завжди вперед» має духовний фундамент. Адже головна мета благодійності – допомогти людям своїм добром, зігріти душу кожного, хто потребує підтримки й тепла. Відтак, Фонд всіляко підтримує духовні заходи та проєкти.

Благодійний Фонд  «Завжди вперед» долучився до організації грандіозній події 2019 року: прощі, присвяченій 135-річчю з дня народження та 75-річчя з дня смерті Блаженного священномученика Омеляна Ковча, покровителя УГКЦ. Вона відбувалась у Перемишлянах, де покровитель душпастирів УГКЦ свого часу почав служіння Богові і людям. На історичну прощу  з’їхалося декількасот священників з усього світу. 

Фонд також долучився до відродження Церкви у селі Коросно на Львівщині та прицерковного дитячого будинку.

Наразі Фондом надається допомога у будівництві Патріаршого дому у Києві.

Допомога фронту

Одним з ключових напрямків діяльності Благодійного Фонду Ростислава Мельника у 2014-2015 роках була допомога учасникам бойових дій на Сході країни та їх сім’ям. Ініціативи Фонду спрямовувались на:

  • матеріально-технічне забезпечення ветеранів, батальйонів, добровольчих об’єднань;
  • надання юридичної, психологічної, медичної, соціальної та організаційної допомоги учасникам бойових дій та їх родинам;
  • запровадження та втілення реабілітаційних програм;
  • розробка та впровадження проекту з поліпшення житлових умов учасників бойових дій;
  • співпрацю з громадськими, приватними, військовими, державними організаціями та об’єднаннями ветеранів задля допомоги учасникам бойових дій на Сході та їх родинам.

З початку війни діяльність Благодійного Фонду була направлена на підтримку львівського Батальйону поліції особливого призначення «Львів». Військовим було передано 16 броньованих автомобілів переобладнаних під «всюдиходи» та одну карету швидкої, що була укомплектована під бойові умови. Також Фонд надав допомогу паливом та провізією для військових. 

Як патріоти й громадяни, ми не могли бути осторонь. У часи найжорстокіших випробувань ми бачили своїм завданням – забезпечити всім необхідним наших захисників, як на передовій, так і вдома, а також їх сім’ї. Таким чином, кожен з нас намагався відіграти свою роль в захисті наших цінностей, ідей, переконань і миру на нашій землі.

Реабілітація учасників бойових дій та підтримка їх сімей

Допомога бійцям, які боронять нашу країну на Сході та отримали важкі поранення, стала одним з важливих напрямків діяльності Благодійного Фонду «Завжди вперед».

Зокрема, створення у 2015 році Реабілітаційного центру «Модричі» було у значній мірі  зумовлене тим, що з фронту почало надходити багато поранених зі складними ушкодженнями хребта та мозку, які потребували негайної фахової допомоги та реабілітації. Найбільш важких хлопців почали повертати до життя на базі Центру. 

Учасники бойових дій на Сході й зараз постійно відновлюють сили й здоров’я у Центрі. Щомісяця допомогу від Фонду, необхідне лікування та курс реабілітації отримують 1-2 найбільш важких поранених.

Вшанування пам’яті небесної сотні та допомога їх сім’ям

У 2014-2015-му роках Благодійний Фонд «Завжди вперед» тісно співпрацював з громадськими організаціями, державними установами задля увіковічення пам’яті героїв Небесної Сотні, надавав допомогу їх родинам.

Вшанування пам’яті героїв Небесної Сотні – обов’язок нашого суспільства.

Зокрема, після закінчення Революції Гідності, Благодійний Фонд, за ініціативою фундатора, виділив чотири квартири родинам героїв Небесної сотні і закликав українських забудовників підтримати цю справу.

Також Голова Фонду Ростислав Мельник ініціював отримання від держави особливого статусу усім родинам загиблих героїв Небесної Сотні.

АЛЕЯ ПАМ’ЯТІ 20 ГЕРОЇВ

Ушневич Олег Михайлович

Народився 20 червня 1982 року у місті Дрогобичі Львівської області.

Громадський активіст. Активний учасник Євромайдану в Києві з перших днів його виникнення. Олег не підтримував жодну політичну силу, вважав, що події на Майдані важливі для майбутнього українських дітей. Загинув 20 лютого 2014 року від двох куль снайпера, які влучили в його серце. Похований у м. Сколе. 21 листопада 2014 року Указом Президента України йому присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золотої Зірки» (посмертно) за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, проявлені під час Революції гідності.

Шилінг Йосип Михайлович

Народився 14 лютого 1953, у селі Вороблевичі Дрогобицького району, Львівської області.

Громадський активіст. Активний учасник Євромайдану в місті Києві. Застрелений снайпером 20 лютого 2014 року біля Жовтневого палацу. Куля влучила в чоло, смерть настала миттєво. Поховали Йосипа Шилінга на сільському цвинтарі. 1 червня 2014 року на будівлі Вороблевицької школи, в якій навчався Йосип Шилінг, відкрито меморіальну дошку Герою Небесної сотні. 21 листопада 2014 року Указом Президента України йому присвоєне звання Героя України з удостоєнням ордена «Золотої Зірки» (посмертно) за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, які він проявив під час Революції гідності.

Ільків Богдан Іванович

Народився 3 липня 1962 року в селищі міського типу Щирець Пустомитівського району, Львівської області.

Закінчивши залізничний технікум, працював машиністом автодрезини. Був поранений 20 лютого 2014 року на Майдані у Києві. Помер 22 лютого 2014 року у 17-ій лікарні міста Києва. Похований 24 лютого 2014 року в м. Львові на Личаківському цвинтарі на Алеї Героїв. 21 листопада 2014 року Указом Президента України йому присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золотої Зірки» (посмертно) за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, проявлені під час Революції гідності.

Дигдалович Андрій Іванович

Народився 3 червня 1973 у селі Сокільники Пустомитівського району, Львівської області.

Активіст Євромайдану. В січні 2014 року після поранення беркутівцем гумовою кулею на вулиці Грушевського в Києві втратив 80% зору на одне око. Підлікувавшись, повернувся на Майдан. Але наступного ранку, 21 лютого, загинув. Снайперською кулею було пробито бронежилет навиліт. Поховали Героя Небесної Сотні 23 лютого на Алеї Героїв Личаківського цвинтаря у Львові. 21 листопада 2014 року йому присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золотаї Зірки» (посмертно) за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, проявлені під час Революції гідності.

Паньків Микола-Олег Олександрович

Народився 06 лютого 1975 року, у селі Липники Пустомитівського району, Львівської області.

Активний учасник Євромайдану. Активіст «Правого сектора». Загинув 20 лютого 2014 року в Києві від кулі снайпера, що влучила в груди. Якраз тоді, коли витягував поранених та вбитих з передової. Помер по дорозі до лікарні. Похорони його відбулися у с. Лапаївка. 21 листопада 2014 року Указом Президента України йому присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золотої Зірки» (посмертно) за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, проявлені під час Революції гідності.

Жаловага Анатолій Григорович

Народився 13 березня 1980 року в селі Дубляни Жовківського району Львівської області.

Активіст Євромайдану. Закінчив Львівський державний університет фізичної культури за фахом «гандбол». Кандидат у майстри спорту. Проживав у місті Львові. 20 лютого убитий у Києві снайпером. Куля влучила в голову. Смерть настала відразу. Присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золотої Зірки» (посмертно) за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, проявлені під час Революції гідності.

Жеребни́й Володимир Миколайович

Народився 6 жовтня 1985 року у селі Вишня Городоцького району, Львівської області.

Був працівником Вишнянського коледжу Львівського НАУ, активним учасником Євромайдану, від перших днів народних протестів перебував у Києві. Вранці 20 лютого 2014 року Володимира Жеребного було вбито на вулиці Інститутській — снайпер влучив йому в шию, в сонну артерію. Поховано Володимира Жеребного на міському цвинтарі у місті Рудки. 21 листопада 2014 року Указом Президента України йому присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золотої Зірки» (посмертно) за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, проявлені під час Революції гідності.

Бльок Іван Іванович 

Народився 21 липня 1973 у місті Городок, Львівської області.

Був підприємцем, активним учасником Євромайдану. Приїздив до Києва у найвідповідальніші моменти акцій спротиву. Вперше прибув на Майдан Незалежності після силового розгону мітингувальників 30 листопада 2013. Потім ще декілька разів був серед активних бійців Майдану: після штурму Євромайдану силовиками 11 грудня 2013р. та «Кривавого Водохреща» 19 січня 2014р. Ранком 20 лютого 2014 року активіст був вбитий на вулиці Інститутській — снайпер влучив йому в серце. Похорон загиблого активіста відбувся у неділю, 23 лютого 2014р., у місті Городку, в церкві Господньої Покрови. 21 листопада 2014 року Указом Президента України йому присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золотої Зірки» (посмертно) за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, проявлені під час Революції гідності.

Топій Володимир Петрович

Народився 26 квітня 1955 року у місті Судова Вишня Мостиського району, Львівської області.

Учасник, захисник Євромайдану в Києві, де перебував з 25 грудня 2013 року. Загинув 18 лютого 2014 року, згорів під час пожежі в Будинку профспілок. 21 листопада 2014 року Указом Президента України йому присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золотої Зірки» (посмертно) за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, проявлені під час Революції гідності.

Сольчаник Богдан Зіновійович

Народився 25 липня 1985 у місті Старий Самбір Львівської області.

Український історик, громадський діяч. Працював викладачем на кафедрі нової та новітньої історії України Українського католицького університету у Львові. Вважав, що саме громада, її місцева самоорганізація у малих селах і містечках має стати рушійною силою для розвитку країни. Відтак, він брав активну участь у громадських рухах. Взимку 2013-2014 років кілька разів приїздив на Майдан Незалежності у Києві, де був активним учасником Революції гідності. 19 лютого 2014 року приїхав на Майдан вчетверте. 20 лютого 2014 року загинув на вулиці Інститутській внаслідок смертельного вогнепального поранення. Куля снайпера влучила йому в шию, у сонну артерію. Похований у місті Старий Самбір. 21 листопада 2014 року Указом Президента України йому присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золотої Зірки» (посмертно) за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, проявлені під час Революції гідності.

Вайда Богдан Іванович

Народився 28 квітня 1965 року у місті Стебник Дрогобицького району Львівської області.

Перший раз на підтримку Євромайдану приїхав до Києва 12 грудня , увійшов до Самооборони Майдану і пробув там до 18 грудня. Повернувся 19 лютого 2014 року, був у 12-й сотні Самооборони. Вранці 20 лютого Богдан Іванович був вбитий пострілом снайпера в голову на вулиці Інститутській. Поховано його на цвинтарі села Летня Дрогобицького району. 21 листопада 2014 року Указом Президента України йому присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золотої Зірки» (посмертно) за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, проявлені під час Революції гідності.

Корчак Андрій Богданович

Народився  18 липня 1964 року в місті Бориславі Львівської області.

Активіст Євромайдану, громадський діяч у Стрию. За фахом-будівельник. Андрій був на Майдані з 30 листопада 2013 року, лише короткочасно їздив додому за програмою ротації активістів Євромайдану. Загинув 18 лютого під час сутичок на вулиці Інститутській. Члени ОЗГ «Беркут» завдали Корчаку важкі травми голови. Помер того ж дня у київській лікарні № 17. Поховали Андрія у місті Стрию. 25 березня 2014 року, на честь Андрія Корчака було названо одну зі стрийських вулиць (частина колишньої вул. Зеленої) поряд зі школою, де він навчався. 21 листопада 2014 року Указом Президента України йому присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золотої Зірки» (посмертно) за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, проявлені під час Революції гідності.

Точин Роман Петрович

Народився 6 серпня 1970 у місті Ходорові Жидачівського району Львівської області.

Активіст Євромайдану. Був підприємцем, займався будівельним ремонтом. Приїхав 1 грудня до Києва на Євромайдан, після побиття студентів спецпідрозділом «Беркут». Сотня Точина охороняла першу Львівську барикаду на Інститутській вулиці. Смертельне вогнепальне поранення в голову він отримав під час контратаки на вулиці Інститутській вранці 20 лютого. Тіло винесено з поля бою і ідентифіковане в шпиталі готелю «Україна». Похований у місті Ходорові. 21 листопада 2014 року Указом Президента України йому присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золотої Зірки» (посмертно) за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, проявлені під час Революції гідності.

 Сеник Роман Федорович

Народився 26 липня 1968 року в селі Наконечне Друге Яворівського району Львівської області.

Протягом останніх п’ятнадцяти років життя мешкав у місті Турці, працював оператором на автозаправній станції. З початку подій на Євромайдані до Києва приїздив тричі, завжди намагався бути потрібним. Романа Сеника було поранено 22 січня 2014 року біля стадіону «Динамо» на вулиці Грушевського, коли він стояв з прапором на передовій. Снайпер прострілив йому легеню та завдав важкого поранення в плече бронебійною кулею спеціального призначення. Роман переніс кілька операцій у Київській міській клінічній лікарні № 17, втратив багато крові, йому довелося ампутувати руку. Ушкодження виявилися занадто важкими, і вранці 25 січня він помер у лікарні, не приходячи до свідомості. Похоронили його 27 січня у рідному селі Наконечному Другому. Турківська міська влада планує встановити меморіальну дошку зі світлиною загиблого на будинку по вулиці Міцкевича, де він мешкав. У Яворові планується назвати вулицю на честь Романа Сеника. 21 листопада 2014 Указом Президента України йому присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно) за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, проявлені під час Революції гідності.

Варениця Роман Михайлович

Народився 11 грудня 1978 року в селі Старий Яр Яворівського району Львівської області.

Учасник Євромайдану. Мешканці Новояворівська розповіли, що Роман після роботи у Львові сів у автобус до земляків, які їхали до Києва, і  дуже радів, що для нього залишилося вільне місце. Загинув 20 лютого 2014 року від кулі снайпера на вул. Інститутській. Похований на цвинтарі у селі Старий Яр. 21 листопада 2014 року Указом Президента України йому присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золотої Зірки» (посмертно) за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, проявлені під час Революції гідності.

Коцюба Віталій Миколайович

Народився 7 липня 1982 року у селі Вороблячин Яворівського району Львівської області.

Активіст Євромайдану. Був відважним у сутичках з беркутівцями, прикривав собою товаришів. Снайперська куля обірвала його життя 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській у Києві. Похований Віталій 23 лютого у селі Вороблячин. 21 листопада 2014 року Указом Президента України йому присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золотої Зірки» (посмертно) за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, проявлені під час Революції гідності.

Вербицький Юрій Тарасович

Народився 25 серпня 1963 у Львові.

Сейсмолог, кандидат наук. Активіст Євромайдану. 21 січня 2014 року його, разом з кількома іншими учасниками Революції гідності було викрадено невідомими злочинцями, що чинили безлад в столиці. Викрадачі спеціально розшукували постраждалих учасників Євромайдану по київських лікарнях, щоб з ними жорстоко розправитися. 22 січня 2014 р. тіло Юрія Вербицького було знайдено на околиці села Гнідин Бориспільського району, Київської області зі слідами тортур. Похований на Личаківському кладовищі у Львові. 21 листопада 2014 року Указом Президента України йому присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золотої Зірки» (посмертно) за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, проявлені під час Революції гідності.

Бойків Володимир Васильович

Народився 12 лютого 1955 року у Львові.

Працював будівельником, став керівником будівельної фірми. 18 лютого 2014 року вирушив до Києва на Майдан. Наступного дня отримав там три вогнепальні поранення. Одне з них у голову, яке виявилося смертельним. Похований у Львові на Личаківському кладовищі, на Алеї Героїв. 21 листопада 2014 року Указом Президента України йому присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золотої Зірки» (посмертно) за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, проявлені під час Революції гідності.

Бура Ольга Василівна

Народилася 22 липня 1986 року у селі Ріпнів Буського району Львівської області.

Учасниця Євромайдану. Проживала в селі Журатин. До Києва вона приїхала із своїм чоловіком 24 листопада 2013 року і була поруч з ним, брала активну участь в акціях Євромайдану, де провела три місяці. Молода жінка допомагала «Морській сотні» Самооборони, стояла у сторожі, працювала на складі й на кухні. Від отриманих під час чергового протистояння на Майдані важких травм померла в київській лікарні 10 березня 2014 року. Поховали Ольгу в рідному Ріпневі. 21 листопада 2014 року Указом Президента України їй присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золотої Зірки» (посмертно) за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, проявлені під час Революції гідності.

Костенко Ігор Ігорович

Народився 31 грудня 1991 року у селі Зубрець Бучацького району Тернопільської області.

Активіст Євромайдану. Навчався на п’ятому курсі географічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. Із перших днів брав активну участь у подіях Євромайдану, неодноразово їздив до Києва. Зокрема, був на Майдані і вночі 30 листопада 2013 року, коли студентів жорстоко покарав «Беркут». Востаннє поїхав на київський Євромайдан ввечері 18 лютого 2014 року і разом з іншими львів’янами одразу почав допомагати будувати барикади. Вранці 20 лютого Ігоря було вбито під час протистояння в центрі Києва. Його тіло знайшли біля Жовтневого палацу (МЦКМ ФПУ) на вулиці Інститутській. В нього влучили дві кулі: одна — в голову, а інша — в груди. Окрім цього, в загиблого виявлено переломи ніг. Ігоря Костенка поховали в рідному селі Зубрець. 21 листопада 2014 року Указом Президента України йому присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золотої Зірки» (посмертно) за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, проявлені під час Революції гідності.

Інші напрямки: новини

Перейти до повного списку новин